Хронічний риносинусит (ХРС), який визначається як «ураження пазух, що триває понад 3 місяці на рік», діагностується у 15,5 % всього населення Сполучених Штатів та протягом багатьох років вважається другим за поширеністю серед усіх хронічних захворювань [1-3]. Визначення хронічного риносинуситу, як правило, включає в себе наявність назальних поліпів або назального поліпозу (НП). Хворі на хронічний риносинусит з назальними поліпами становлять 5 % від загальної кількості пацієнтів, що звертаються до оториноларингологів, та 4 % від загальної кількості пацієнтів, які звертаються до алергологів [4, 5]. Разом з тим, існують інші дані про те, що це захворювання виявляють у 15-25 % оториноларингологічних хворих [6, 7].
Проблема хронічного риносинуситу з назальним поліпозом за останні десятиріччя набула особливої гостроти і є однією з актуальних проблем не тільки європейської, а й української медицини [8]. В Одеській області хворі на НП становлять 15,4 % від кількості госпіталізованих до ЛОР-стаціонару, пік захворюваності (29,4 %) припадає на вікову групу 51-60 років, а співвідношення чоловіки/жінки становить 64 %/36 % [9]. Аналогічні показники спостерігаються в Харківській та Вінницькій областях [11, 12]. Актуальність вивчення проблеми хронічного риносинуситу з назальним поліпозом зумовлена тим, що вона тісно пов’язана з поняттям якості життя пацієнта [12].
Клінічно термін «поліпоз носа» об’єднує всі види НП, які локалізуються в зоні решітчастої кістки, середнього носового ходу, середньої носової раковини і виглядають як сіро-голубі випинання. На сьогодні не існує адекватного визначення назальних поліпів або назального поліпозу. За медичним словником Стедмана, поліп – це загальний описовий термін, який визначає будь-яку масу тканини, яка випинається назовні або над нормальним рівнем поверхні, і таким чином макроскопічно виглядає як напівсферична, сферична або неправильної форми горбовидна структура, яка росте з відносно широкої основи або з тонкого стебла [13]. Європейським ринологічним товариством та Європейською Академією алергії та клінічної імунології (ЄААКІ) досягнуто консенсусу, що хронічний риносинусит є основним захворюванням, а назальний поліпоз – його субпопуляцією [14, 15]. Гістологічне дослідження поліпів дає змогу провести приблизну диференціацію між еозинофільними поліпами, які становлять приблизно 65-90%, і нейтрофільними поліпами – 15-20% всіх випадків [16].
Клінічна діагностика ХРС з НП не становить складнощів. У більшості пацієнтів діагностика здійснюється на підставі оцінки симптомів та їх тривалості [15].
Роль мометазону фуроату в лікуванні гострого риносинуситу
Гострий риносинусит – одна з найчастіших форм перебігу гострих респіраторних інфекцій, що проявляється неспецифічними симптомами (гарячка, нежить, чхання, кашель). На І Міжнародному конгресі «Раціональне використання
